“Гуляш із турула” від польського письменника у столичній книгарні «Є»

Письменник зазначив, що в Польщі, так само, як і в Україні, уявлення про Угорщину грунтується здебільшого на стереотипах. Тим цікавішою для місцевого читача стала збірка есеїв “Гуляш із турула”. Ще одним фактором успіху книжки і в Польщі, і в Україні, на думку автора, є те, що якщо у пострадянський період закономірними були інтерес до Заходу і заповнення прогалин у його пізнанні, то тепер слов’янизнову почали цікавитися власною культурою.

Українські читачі, так само, як і польські, стверджують, що у книжці Кшиштофа Варги про угорців знаходять багато спільного із рисами власного національного характеру. Можливо, це тому, що “Гуляш із турула” — це розповідь на про окремий народ, а про Центральну Європу. Автор наголошує: є підстави говорити про центральноєвропейську ідентичність, бо нації цього регіону споріднені і змішані протягом століть.

Центральна Європа — це простір спільного культурно-історичного досвіду.

Повсякденність, традиції, ментальність центральноєвропейців — це скарбниця тем, на які ще дуже мало написано. І було би цікаво, якби книжку такого типу, як “Гуляш із турула”, написану поляком про угорців, про українців написав би румун, про росіян — болгарин тощо.

Кшиштоф Варґа – письменник та журналіст, редактор відділу культури «Ґазети Виборчої». Автор романів «Хлопці не плачуть»(1996), «Смертельність» (1998), «Текіла» (2001), «Кароліна» (2003), «Надгробок з ластрико» (2007), збірки есеїстики «Більдунґсроман» та ін.

У 2009 році його книга есе «Гуляш із Турула» здобула приз читацьких симпатій на найпрестижнішому польському літературному конкурсі «Nike». «Гуляш із Турула» – авторська візія сучасної Угорщини, сповнена тонкої іронії та проникливого чуття менталітету цієї країни.

Мені було цікаво послухати, а от прочитати книжку  Кшиштофа Варґи вийшло хоч і цікаво, але трохи складно – давалась взнаки  різниця культур і менталітетів

Діана Дмитрович, «Юн-прес»

 

Хіпстери — представники нового покоління молоді

Історія

 Слово «хіпстер» виникло разом із самою субкультурою наприкінці 40 – х. Воно утворилось від hip (англ.) – щось по типу «бути в темі». Перші хіпстери намагалися забути про воєнне минуле і не думати про майбутнє. Мріяли про легалізацію легких наркотиків і сексуальну революцію, намагалися жити одним днем. У 60 – х роках субкультура майже зникла, але наприкінці 90 – х знову почала відроджуватись. Щоправда, з тих часів хіпстери трохи змінились : менше ідеології, більше уваги зовнішньому вигляду. 

 Сьогодення

 Зазвичай, субкультури об’єднує певне сприйняття світу або захоплення : хіппі прагнули вселенської любові і миру, готи — смерті й розплати, анімешники живуть японськими мультами. А хіпстерів ХХІ століття єднає зовнішній вигляд. Вони судять про людей за їхнім одягом та «коефіцієнтом популярності». Тупо слідують інформації, яку прочитали у модних журналах та на Інтернет ресурсах. Хіпстери не мають власної думки і не намагаються її формувати. Це їм не потрібно. На всі важливі запитання відповість Google.

У «справжнього хіпстера» є певний перелік речей, які він возводить у ранг культових. І не важливо, потрібні вони йому чи ні, головне, що вони в моді, а відповідно і їх власник. Ось речі першої необхідності хіпстера :

 Вузькі джинси. Хіпстери носять джинси лише моделі «скіні» і не визнають ніяких інших.

 Окуляри в кольоровій пластмасовій оправі без діоптрій. Не важливо яка пора року чи погода на вулиці, у поважного хіпстера завжди мають бути окуляри. Вони можуть бути на голові або просто лежати в сумці. Головне не практичність, а наявність.

 Футболка з принтом. Найчастіше це зображення старих рок-груп або звичайні геометричні фігури. Критерій — щоб було яскраво.

 Ломограф. Це надзвичайно популярний колись плівковий фотоапарат. Зараз вони рідкість на ринках, тому наявність такого атрибуту явний плюс його власнику. Вони фотографують все  без розбіру. Вулиці, власні окуляри, кеди, своїх друзів, безпритульних і вважають це великим мистецтвом.

  Moleskine. Блокнот із дерматину на резинці із середньою вартістю EUR20. Хіпстери записують туди власні думки, вірші, симфонії, відкриття. До цієї марки блокнотів їх вабить історія, адже подібними у свій час користувались Сартр, Пікассо, А. С. Куракін, Ван Гог, Аполлінер, Матісс, Гертруда Стайн, Хемінгуэй. Існує  Moleskine для музикантів – з нотним станом для журналістів  — з розкадровкою, кишеньковий альбом і просто записна книжка. Усього більше двох десятків видів.

 Айпод/Айфон/Макбук. Ця субкультура надає перевагу «ябло – техніці» Бо вона популярна і на пряму зв’язана з Нью — Йорком. Містом – ідеалом кожного хіпстера. Хіпстери купують, навіть поламану техніку. Функції ролі не грають. Головне марка.   

 За віковою категорією це люди віком від 16 до 23 років. Їм подобається збиратись у вінтажних кафешках й обговорювати журнали, моду, фешн – новинки та людей. Вони нічого не пропагондують і не вимагають від суспільства. 

Більшість представників цієї субкультури, зокрема в Києві, мріють стати журналістами, письменника, галеристами, фотографами й дизайнерами. Але найчастіше все це так і залишається в мріях. В основному, вони працюють у сфері послуг : офіціантами, консультантами в магазинах, книгарнях.

 Аня Кудрявцева 

Що заховане всередині “золотої” скриньки?

Гуляючи із приятелем, викладаю йому свої песимістичні погляди на сучасний стан комунікації у молодіжних колах. Авжеж, каже він. Коли зустрічається компанія, там не будуть обговорювати психологічні аспекти життя, чиїсь моральні проблеми чи думки. Це нікому не цікаво. Компанія створена для того, щоб на якийсь час забути про все. Всі хочуть просто розслабитися і весело провести час. Шокує факт, що підлітки, які регулярно проводять вільний час у компанії, можуть навіть не знати імен всіх своїх “приятелів”. Їм це не потрібно. Немає запалу і жаги до інформації. Лише пасивне спілкування на сторонні теми, що часто супроводжується цигарками та алкоголем. Не зважаючи на все сказане, Данило К. вважає, що це не показник рівню комунікації, оскільки великі компанії створюються не для філософських обговорень чи інтелектуального спілкування, а для веселого і божевільного проводження вільного часу. Це чимось схоже на позолочену скриньку, яка насправді є фальшивкою. Це і є компанія. Зовнішня оболонка дуже приваблива і сяюча. Для багатьох підлітків бажання потрапити в компанію стає справжньою манією. Адже всім хочеться жити цікаво. Завести нових знайомих… Знайти однодумців і людей, схожих за інтересами. Для підлітка компанія здається вірною панацеею від проблем самотності, відчуженості і нестачі спілкування. Так усі думають, дивлячись на розкішну позолоту цієї блискучої “скриньки”. Омана розсіюється, коли людина потрапляє всередину і бачить, що насправді її стінки зроблені не із золота, а із звичайного дерева. І окрім того, скринька – пуста. Насправді, компанія дуже скоро втрачає свою чарівність. Іноді, після довгих “походеньок” з приятелями, навіть не хочеться згадувати про все, що робилося, чи говорилося. Не дивлячись на це, підліток уже не в змозі відмовитися від цього нового життя тому, що це знову буде самотність і нудьга. Молодь вважає за краще дивитися крізь пальці на всі недоліки компанії. Бо ніхто не хоче залишатися один. Ніхто не хоче відмовитися від легкого і доступного способу викинути все із голови і повеселитися. Навіть, якщо знає, що в його руках–лише фальшивка, не здатна надати повноцінне задоволення.

Деякі люди вважають, що не дивлячись на всі недоліки спілкування молоді в компанії, вона є необхідною віхою для злиття негативу у їхньому житті.  Підлітки мають змогу “крейзонутися”. Вони можуть показати себе не такими, якими їх знають більш близькі друзі, і в цьому одна з головних принад великої компанії.

“Просто ми всі друзі. Ми збираємося тому, що нам подобається проводити разом час. Тому, що ми можемо не стримувати свої емоції і висловлювання.” – Максим А. Але коли я питаю, чи люди, які гуляють з ним в одній компанії, прийдуть йому на допомогу о дванадцятій годині ночі, він лише невпевненно знизує плечима, втрачаючи свій запал. А коли я уточнюю, чи певен він, що вони дійсно чесні з ним у своїх почуттях, а не грають на публіку, він замовкає.

“Іноді мені кажуть, що я в компанії, і я з кимось на самоті–це зовсім різні люди. Я здогадувалася про це, але ніколи не придавала цьому значення. Хіба це не нормально?” – знизує плечима Валерія С. Звичайно, люди міняють стиль своєї поведінки, розмови, і навіть рухів в залежності від обставин, місця і людини, з якою вони спілкуються. Дійсно, хіба це не нормально? Але тоді виникає питання–як впізнати справжнє обличчя людини? Взагалі, людина може автоматично міняти свій стиль комунікації, навіть не звертаючи на це уваги. То чи існує “справжнє” обличчя, чи, можливо, просто треба вміти скласти всі фрагменти однієї картини? У цьому компанія може допомогти, адже зазвичай вона виявляє заховані потаємні риси людини, яка не контролює себе, знаходячись у стані емоційного збудження.

“Підлітку необхідна компанія, адже через неї він пізнає основи співіснування з іншими людьми у соціумі”. – стверджує психолог Марія Гургу-Білоконь. – “Компанія – це цілком індивідуальна річ, і тому краще, щоб вона була сформована за віком та інтересами. Звичайно, всі подлітки люблять гуляти із старшими. Старші можуть поділитися своїм життєвим досвідом чи розповісти про якісь пережиті проблеми. Але різниця повинна бути не більша ніж п`ять років”.

Всі знають, що більшість людей у компаніях вживають алкоголь та цигарки. І, звичайно, дуже важко встояти перед спокусою. Марія Г.-Б. вважає, що підліток не зможе витримати, і, принаймні, якщо не почне курити, то хоча б спробує. Але взагалі вона схиляється до думки, що якщо людина хоче курити, то вона буде робити це незалежно від компанії, а якщо не хоче – у неї знайдуться сили, щоб сказати “Ні!”.

Отже, свій вибір кожен робить сам. І лише від вас залежить, чи зможете ви відмовитися від копіювання і наслідування, та зберегти своє справжнє обличчя під тиском компанії. Головне–правильно сприймати дійсність, пам`ятаючи, що не все то золото, що блищить…

                                                                                                      Яна Шапка, “Юн-прес»

Україні не вистачає жіночності

Світ в останні роки дуже змінився, все частіше і частіше ми зустрічаемося з жорстокістю та нерозумінням у ньому , проблеми та перешкоди зустрічаються на кожному кроці. На жаль, у такому сучасному світі зростає наше молоде покоління.  Особливо підлітки з вразливих верств населення є незахищеними та не підготовленими до реального життя.  Сучасне суспільство має допомагати адаптуватися підростаючому поколінню до цього життя. Одним із прикладів такої допомоги є соціальний проект «Я – Берегиня», організаторами якого є благодійний фонд Влади Прокаєвої «Обдаровані діти – майбутнє України» та компанія ORIFLAME.
Старт цього проекту відбувся в Київському палаці дітей та юнацтва, де Влада Прокаєва, успішна модель та бізнес – леді, провела перше заняття.

Проект розрахований на дівчат віком від 14 до 17 років. З них 220 – дівчата сироти, позбавлені батьківського піклування, підлітки з малозабезпечених сімей та шкіл – інтернатів, а 80 – звичайні дівчата, які були залучені до проекту на конкурсній основі. Останні брали участь в опитуванні «Сучасна берегиня – яка вона?», авторки найбільш оригінальних, влучних та цікавих відповідей і стали учасницями проекту. Зміст проекту полягає у наданні цим дівчатам необхідних навичок та знань, які допоможуть їм адаптуватися у сучасному житті . Програма  поділяється на чотири блоки: психологічні тренінги, лекційні заняття з медичними працівниками , імідж – студія та майстер — класи  від відомих жінок України. Звісно ж до програми долучатимуться спеціалісти  з відповідних галузей психології, косметології, медицини. Що приємно – відгукнулися на цю проблему  й зірки та прийматимуть  досить активну участь у проекті.

Надзвичайно важливий той факт, що проект проходить за підтримки держави (Міністерства України у справах сім’ї молоді та спорту, Київської міської державної адміністрації та Державної  служби для сім’ї дітей та молоді) та бізнесу ( компанія ORIFLAME). На пресс – конференції заступник директора державної соціальної служби у справах дітей сім’ї та молоді Ірина Дубініна, від імені  молодіжного міністерства підкреслила, що цей проект є надзвичайно важливим для нашого суспільства і що держава планує проводити схожі проекти, зокрема в дитячих будинках, де вони потрібні більш за все. Менеджер з реклами та зв’язків з громадськістю компанії ORIFLAME, яка уже не вперше підтримує подібні заходи, Яна Хмирова також виказала від імені компанії повну підтримку проекту.  «Виростити дитину зараз недостатньо, потрібно дати навички, здібності…» — сказала пані Яна, зазначивши також, що бізнес має бути соціальним.

До старту проекту благодійний фонд пані Прокаєвої проводив подібні акції у Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. М.В. Лисенка та ліцеї – інтернаті №23, де вони викликали ажіотаж та користувалися великою популярністю. Ганна Столярчук, учениця ліцею – інтернату №23 і одна з учасниць проекту «Я – Берегиня», яка була присутня на прес – конференції поділилася захватом від цього проекту і розповіла наскільки дійсно важливим є він для дівчат і для неї самої зокрема.

В опитуванні на тему «Сучасна берегиня – яка вона?» взяли участь 1938 дівчат віком від 14 до 17 років. Роздуми у відповідь на це запитання у кожної були різні, індивідуальні, але у середньому дівчата визначилися з певними якостями, які неодмінно мають бути у сучасної берегині. Серед них: бути берегинею роду, оберігати сімейне вогнище, бути успішною у кар’єрі, дбати про своїх близьких, бути турботливою матір’ю і при цьому бути красивою яскравою, модно вбраною жінкою. Саме цих якостей будуть навчати спеціалісти з разних галузей у рамках соціального проекту “Я – Берегиня», успіхів у чому ми їм і бажаємо.

         Анастасія Вернигора – це дівчина, яка прагне бути такою як всі сучасні дівчата. Красиво одягатися, бути неповторною,коханою,навчитися досягати своєї мети. Вона залишилась сиротою ще у 7 років. Її батьки загинули в автокатастрофі, а  дівчинка опинилася в  інтернаті .Зараз їй 16 років, і вона  мріє стати моделлю. Анастасія написала листа  до Влади Литовченко-Прокаєвої, у якому розповіла про своє тяжке дитинство, як їй було тяжко без батьків. Але через деякий час вона звикла до нового помешкання, нового колективу, познайомилася з дівчатами, які й допомогли їй побороти самоту. Настя сподівається в здійсненні своєї мрії  на  допомогу Влади Прокаєвої, та  соціального проекту  «Я – Берегиня» .

Ця програма включає в себе 4 блоки практичних та теоретичних занять, серед яких — психологічні тренінги (роль сучасної жінки в суспільстві, життєві ідеали та цінності дівчини, самооцінка та самоусвідомлення, тощо); лекції медичних працівників  на  гострі теми (статеве дозрівання дівчини, засоби контрацепції, небезпека захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД, небезпека ранніх абортів); імідж-студія (майстер-класи з догляду за собою, стилістика, косметологія, моделювання зачісок, етикет тощо); майстер-класи відомих жінок України про власний шлях до успіху, запорукою якого є віра в себе та наполеглива праця, а також – воркшопи-сюрпризи від артистів шоу-бізнесу, що відгукнулись на окреслені благодійним фондом Влади Прокаєвої проблеми й  підтримали проект.

До програми залучатимуться  провідні спеціалісти у галузях косметології, медицини, підліткової психології тощо. Серед зірок, що візьмуть участь у програмі проекту « Я –Берегиня» — Ані Лорак, Анна Сєдокова, Інна Цимбалюк, гурт «Пара Нормальних», дует « Потап і Настя», Лама, Віталій Козловський, Олександр Рибак, Анна Бессонова, Микола Лещук, Анна Пославська та інші.

Проект триватиме  3 місяці:.Наприкінці програми всі дівчата отримують подарунки та відзнаки за досягнуті успіхи.

Але, окрім проекту, є ще й  людина, яка цей  проект створила, — Влада Прокаєва (Литовченко). Досить цікава і неординарна особистість. На прес-конференції трималась стримано і ввічливо, мило посміхаючись. А під час нашої розмови, згадали, що у неї є сім’я — чоловік та двоє донечок, що вона мама, що вона — справжня берегиня, берегиня домашньої теплоти. Коли Влада говорила з нами, здавалось, немов її серце прокинулось від професійної публічної холодності. Відповідала на запитання особистого характеру з явною легкістю і натхненням.

—         Владо, скажіть, чи були якісь складнощі в житті, коли приходилось суміщати ролі дружини та бізнес-леді?

—         Знаєте, я прихильниця суміщення і кар’єри, і сім’ї… хоча, насправді, це дуже важко, досить кропітка робота, для якої потрібне величезне терпіння. Звичайно, у житті були різні складнощі, але якщо намагатися прислуховуватися до порад інших людей, самовдосконалюватись, то завдяки цьому можна досягти певних висновків, знаючи, що лише тим сам можеш вплинути на свій вибір.

—         У вас чоловік бізнесмен, і, мабуть, йому хотілося б, щоб ви частіше бували дома, більше проводили з ним свого вільного часу. Чи були у вас якісь розмови щодо цього?

—         Я дуже не люблю цих категоричних викликів – сім’я чи робота? Потрібно пояснювати чоловіку, що це частина життя. А загалом, я стараюсь брати його всюди з собою, щоб він розумів, чим я займаюсь.

—         А як діти? Чи не вважаєте ви, що було щось втрачене  в цьому плані?

—         Звичайно, адже чим старша я стаю, тим краще усвідомлюю, що могла  проводити зі своїми дітьми набагато більше часу. Але я дуже задоволена вихованням своїх дітей,вони настільки виховані, що іноді я навіть боюся «випускати» їх у реальне життя…Зараз я розумію, що дитина – це величезна відповідальність.

—         Чи помічали ви, що у вихованні дітей є щось таке, що можна було б змінити, якби ви особисто їх виховували?

—         Можливо, але я не впевнена, що мені б вистачило терпіння. Ті люди, які виховували моїх доньок, давали їм дуже корисні поради, які, безумовно, стануть їм у пригоді.

—         У вас молодша донька ще досить маленька. Чи не дивувала вона вас останнім часом чимось?

—         Знаєте, вона така… вся у собі, і ніколи не хвалиться своїми талантами, хоча вони в неї є. Наприклад, я ніколи не думала, що вона може гарно малювати, а на мій день народження вона подарувала мені чудову картину, на якій зображені маки у колоссі пшениці… Але вона хоче бути лікарем.

—          Якими були ваші шкільні роки?

—         Щасливими й світлими. Багатьом не подобається цей період їхнього життя, але я згадую його із захватом, адже тоді були інші часи, суворіша дисципліна, менше дурних манер…Але разом з цим це був період безмежної радості.

—         А які відносини у вас були із протилежною статтю?

—         Якщо чесно, то ніяких, мені це було якось нецікаво. Звичайно, на мене звертали увагу, запрошували у кіно, але я завжди чомусь прагнула більше вчитись, аніж вештатись по кінозалах.

—         Ваша найзаповітніша мрія?

—         Вона ще не збулася! Але дуже хотілося б бути корисною суспільству.

—         Чого б ви побажали дівчатам?

—         Залишатися справжніми леді, бути чистими, з почуттям власної гідності, йти до своєї мети… і, звичайно ж, створити міцну й дружню сім’ю!

Ми йшли додому, не приховуючи своїх емоцій. Ми йшли, знаючи, що виконали свою роботу. Адже у руках ми тримали готовий матеріал, автографи відомих людей… і несли у собі шматочок того тепла, яким наділив цей вечір у компанії таких приємних, усміхнених людей. Це перше наше інтерв’ю, від якого залишилося в пам’яті щось дитяче і наївне.

А цими днями  в гості до учасниць проекту прийшли їх кумири – переможець пісенного конкурсу «Євробачення-2009» Олександр Рибак і співак Віталій Козловський. Зірки розповіли юним леді про те, якими, на їх погляд, якостями потрібно володіти, щоб досягти успіху.  . І Віталій, і Олександр починали свою творчу дорогу практично «з нуля». Віталій розповів,  як він, хлопець із звичайної сім’ї, переміг у телепроекті «Шанс» і воднораз став зіркою. А Олександр Рибак, навпаки,  вважає  свій зірковий злет на «Євробаченні закономірним підсумком своєї копіткої праці.Аартисти розповіли, якими якостями повинен володіти артист, щоб стати знаменитістю, скільки зусиль потрібно вкласти, щоб опанувати музичні інструменти, а ще – як не розчаруватися у вибраній дорозі.  «Кожна ніяковість, або упущення на шляху до мрії є десятьма кроками назад, – відзначив Віталій, – так що, у жодному випадку не варто зупинятися! Слід використовувати кожну можливість показати свій талант і обов’язково багато працювати».  Після майстер-класу дівчати довго не відпускали Олександра і Віталія: фотографувалися,брали  автографи, спілкувалися.  Спілкування Рибака і Козловського з молоддю цим не обмежиться. Вони зустрінуться 19 жовтня в Жовтневому палаці на «Великому концерті Олександра Рибака і Віталія Козловського», де кожен з них виконає свою сольну програму. Також на одній сцені з артистами виступлять і юні таланти з Київської музичної школи-інтернату ім. Н.Лисенко.. Артисти на своєму прикладі хочуть донести до молоді думку про те, як важливо вчитися і працювати над собою.  І тоді успіх прийде, незалежно від соціального і матеріального  становища  Олександр Рибак і Віталій Козловський пообіцяли, що 19 жовтня запросять на концерт найстаранніших дівчат-учасниць соціального проекту «Я-БЕРЕГИНЯ».

  Наступний майстер-клас за участю зоряних гостей відбудеться 12 листопада і поділиться секретами своєї краси з учасницями проекту модель Інна Цимбалюк.

Юлія Костенко, Марина Сучкова,  Дарина Мазур,

, інформаційно-творче агентство «Юн-прес»

Я люблю

Щодо мене, я можу асоціювати себе з річкою. Так, зі звичайною річечкою, яка спокійно, не поспішаючи, рухається вперед, минаючи перешкоди, які час від часу трапляються на її шляху. Бувають і стрімкі злети вгору, і моменти, коли вона різко, водопадом, падає вниз. Та, незважаючи ні на що, річка продовжує свій шлях далі, так само спокійно і просто, як і раніше. Її шлях проходить через великі міста і найменші населені пункти. Їй подобається спостерігати за людьми, які там мешкають, милуватися наймальовничішими пейзажами. Та, прокладаючи свій шлях, вона не може зупинятись, адже розуміє, що попереду її чекають не менш захоплюючі події.

Спостерігаючи  за нею здалеку, ти не помітиш нічого особливого. Та коли підійдеш ближче, пройдеш поряд з нею певний шлях — тільки тоді ти зумієш по-справжньому зрозуміти її, відкрити внутрішній світ, де на ряду зі спокійною вдачею вирують бурі емоцій, ти побачиш те завзяття, яке допомагає їй рухатися далі і далі, на зустріч майбутньому…

 

Що я люблю та не люблю?

Кожна людина має певні смаки, уподобання, які притаманні лише їй. Недарма кажуть, що скільки людей – скільки й смаків. Що стосується мене особисто – я маю безліч речей, які подобаються мені і багато того, що я не люблю. Зараз напишу лише про найголовніше. Отже я обожнюю гучну музику – слухаю все, що мені справді подобається, незалежно від стилю. Люблю займатися спортом, бо вважаю, що розвивати потрібно не лише розум, а й тіло. Дуже люблю фіалки. Люблю босоніж ходити по зеленій соковитій траві – як в дитинстві. Люблю відпочивати на природі – це так чудово! Люблю танцювати, танець – це мова тіла. Іноді пишу вірші. Не люблю програвати. Не люблю, коли на мене кричать або підвищують голос. Мені подобається спостерігати, як заходить сонце, коли воно таке близьке і яскраве. Люблю літо – це кусочок щастя. Люблю читати хорошу книгу, довго читати, насолоджуючись кожною сторінкою. Люблю допомагати людям, які потребують моєї допомоги. Люблю дивитися фільми, поставлені по книжках, які я вже прочитала. Знаєш, чим все закінчиться і цікаво, що новенького вигадають. Люблю, коли красива людина виявляється ще й добродушною – це буває вкрай рідко. Люблю вночі вийти на балкон і дивитися на зірки. Здається, що ти одна в цілому світі…

 

Світлана Попова, «Юн-прес»