Этика начинающего журналиста от команды Молодёжного журнала «Стена»

Две вещи наполняют душу всегда новым и всё более сильным удивлением и благоговением, чем чаще и продолжительнее мы размышляем о них, — это звёздное небо надо мной и моральный закон во мне. (И. Кант).

Команда Молодёжного журнала «Стена» выпустила книгу «Этиканачинающего журналиста. Практические рекомендации». Эта книга пригодится и взрослым, так как многие уже давно забыли, что журналистика — это в первую очередь обьективность и толерантность, которую диктует внутренний духовный мир человека. мы не имеем право сквернословить, выказывать своё субьективное мнение, навязывать и осуждать, ведь сами не раз делали плохие вещи, так как мы можем осуждать других? Исправь себя, тогда пиши — вот основное правило журналиста. Этика отношений, опрятность, красота — вот он журналист, а не дядька с жирными волосами и матом на устах. Каков журналист, таково и издание)))
Научиться работать над собой, а уж тогда менять мир

Книга будет представлена в рамках выставки «Образование и карьера» 29-31 марта 2012 года в Украинском доме, а также в рамках книжной выставки «Мэдвин» 5-7 апреля 2012 года. Там же вы сможете приобрести книгу

Квіти життя в спецустанові

Навіть, коли ти достеменно знаєш, що ні в чому не винен, і за тобою тюремні грати не зачиняться надовго, коли ти їдеш до колонії всього лише, як журналіст – усе одно лячно. До невеличкого коридорчика між двома загартованими дверима заходять не більше, ніж по троє людей. Мобільні телефони, гроші, цигарки  разом із документами здаються черговому охоронцеві.  Чекаємо на всіх колег-журналістів, перекидаючись нервовими фразами… Майже строєм йдемо до актової зали, більше схожої на барак. … Тут  відбуватиметься черговий концерт, — різдвяний.

На сцені і в залі – звична метушня:хлопці репетирують, налаштовують апаратуру – подарунок спонсорів, хвилюються, поправляють білі сорочки… В залі ж, окрім журналістів – співачка , учасниця престижного конкурсу «Євробачення» Міка Ньютон, її продюсер, бізнесмен, Голова «Фонду волонтерів України» Тимофій Нагорний і український боксер-професіонал, чемпіон Європи в суперважкій ваговій категорії Володимир Вірчіс. Організатори цього прес-туру — «Фонд волонтерів України». Хвилюється і зав. клубом Анатолій Іванович  Нехай, який понад 20 років працював у колонії вихователем, а після виходу на пенсію очолив культ-масову роботу. «Ми з нашою дітворою і вистави ставимо, й пісні розучуємо, й спортивно-танцювальні постановки готуємо, — ділиться Анатолій Іванович .Хлопці кожної хвилини смикають свого керівника з різними питаннями, називаючи його просто  — Відчувається, що цей дорослий чоловік у неповнолітніх злочинцях бачить насамперед людей, дітей, скривджених долею. По дитячому  наївно звучать щедрівки-колядки, слова – ніби на святі в молодшій школі або, навіть, дитсадку. А от пісні, а тим паче виступ козаків викликав шалені оплески. Круто, професійно, яскраво!

“Концерти дуже часто. І для себе, і для гостей. У нас тут талановиті хлопці. Все тут нормально. Просто тут можна усвідомити свої помилки”, — каже вихованець виправної колонії Роман.

Сцена, виступи, гучні аплодисменти. Навіть відомі гості приїздять сюди інколи, аби поспілкуватися з мешканцями колонії. Хлопці кажуть, все це дає надію на свободі стати іншою людиною щоб ніколи не повертатися до старого життя.

“Ми намагаємося віднайти ключ до кожної людини. Адже у кожного своя доля, в кожного свій злочин, своя життєва стежка. Хлопці займаються з задоволенням. В нас є хлопці, які вишивають. Також в нас хлопці малюють, танцюють, співають, ми ставимо театралізовані вистави”, — розповідає методист прилуцької колонії Валентина Загребельна.

“Потрібно чимось зайнятися, щоб всяка дурня в голову не лізла. Коли посадили мене, я почав вишивати ікони”, — каже 17 річний Дмитро.

Після виступу вихованців колонії, який завершився досить несподівано (на останніх акордах колядки юний актор Євген зняв з голови шапку й пішов з нею по залу – де вчителів, гостей… І назбирав чималеньку суму, — хтось із гостей кинув у капелюха навіть 200-гривенну банкноту), на сцену піднялися гості.  Юна співачка Міка Ньютон зірвала шалені оплески не лише своїми піснями, а й теплими, щирими словами.

—  Усе, що відбувається в нашому житті – це маленькі чи великі випробування. Вони є в кожного. І треба навчитися їх долати, з честю виходити з кожної проблеми. Не хочу видатися нудним моралізатором, але я зрозуміла, що кожна людина повинна знати й пам’ятати, для чого вона живе й задумуватися над тим, чим вона може допомогти іншим. Головне – це любов! – переконана юна співачка

Володимир Вірчіс спочатку почувався трохи ніяково, не знав, про що говорити з такою специфічною аудиторією, і його «Прівєт, пацани!» прозвучало якось невпевнено. Але, подивившись виступ козаків. Боксер пообіцяв юнакам підтримувати їх спортивний дух, і, навіть, запропонував провести в колонії кілька майстер-класів з босу. Зійшовши зі сцени, спортсмен потрапив у щільне кільце хлопців: одні хотіли потиснути боксерові руку, інші – поплескати його по плечі, ще інші – запитати про спортивну кар’єру. Тимофій Нагорний приїхав до колонії не з порожніми руками. Він привіз хлопцям солодкі подарунки й свою автобіографічну книгу, в якій колишній спортсмен, а нині – олігарх говорить про силу мрії. Нагорний  написав «Силу Мечты» як доказ того, що мрії збуваються, для цього необхідно лише вперто й цілеспрямовано йти до своєї мети, і щоб мета ця була благою.

Навзамін вихованці колонії подарували гостям книжку «Блюз малолетки», до якої увійшли вірші засуджених.

Після закінчення заходу, роздаючи автографи і фотографуючись з вихованцями колонії, Міка поділилася своїми враженнями з журналістами: «Так тепло мене ще ніколи не приймали, а з концертами я давно вже об’їздила і Україну, і Європу, й Америку. Хлопці напам’ять знають всі мої пісні. Вони без втоми ляскали в такт, танцювали зі мною на сцені, підспівували всім залом – це було незабутнє відчуття! Я щиро бажаю цим хлопцям бути добрими, щирими. Хай любов оселиться в їх серцях. А я віднині беру шефство над ними».

 …Вони всі носять однаковий одяг, мають однаково поголені голови, але по-різному дивляться на світ. Одні – хочуть поговорити, послухати, запитати нас хоч про щось – вони хочуть вийти звідти – морально. Вони каються. Інші – сміються про себе, намагаючись цього нам не показати. Але їхні очі видають їх. Зраджують. Згодом у нас була розмова з групкою хлопців, котрі мовчки дивилися на решту – тих, хто бігав, спілкувався, працював. Вони відпочивали, але від того потребували не менше уваги. Ми обмінялися думками про спільне «мушу» у навчанні, бо майже все інше нас різнить. І вони це відчувають гостріше, аніж ми. Дякі хлопці нам про це ледь не агресивно казали, підкреслюючи «ми» і «ви», світ «тут» і «там». Згодом такий поділ у їхній розмові  став менш помітний. Принаймні у словах.  Вони займаються різними справами – залежно від того, хто у якому класі навчається. Серед них є пекарі, електрозварювальники, шевці тапочок, коменданти. Їм за це платять зарплатню. Віртуально вони навіть володіють тими грішми. Але то вже інша тема  розмови

А зараз повертаємося до зали виховної колонії. Якось не віриться, що перед тобою – злочинці. Близько двохсот юнаків віком від 15 до 21 року (середній вік засуджених – 16-17 років) відбувають покарання в Прилуцькій виховній колонії. В основному – по статті 185 КК України – за крадіжки, пограбування…  Є серед них і вбивці та ґвалтівники….Майже половина засуджених мають уже не першу судимість.

Перед працівниками відділу соціально-виховної та психологічної роботи  колонії стоїть завдання перш за все надати психологічну та педагогічну допомогу підліткам, які опинилися в екстремальній ситуації, соціальній та психологічній, лише після цього може йтися про корекцію особистісної деформації молодих правопорушників і роботу з підготовки їх до життя в суспільстві. В повсякденне життя відділу СПС увійшла пенітенціарна психологія та педагогіка. Це стимулює діяльність відділу до пошуку нових форм роботи, спрямованих на дотримання прав та інтересів неповнолітніх засуджених. Соціальна служба допомагає налагодити підліткам втрачені соціальні відносини: пишуть листи рідним і близьким, розшукують рідних і втрачені документи…

Ті, юнаки, хто незабаром звільнятиметься з колонії, мають змогу проживати не в казармах, а на так званому «поселенні», користуватися напіввільним режимом».

У вільний час засуджені займаються в  гуртках за інтересами, спортивних секціях, у літературній студії «Джерело». До речі, хлопці навіть випускають власну газету «Горизонт», яка минулого   року відзначила  чверть століття.

«З метою полегшення переходу підлітка від життя в колонії до життя на свободі залучаємо до роботи громадські та релігійні організації, батьків. Тісні шефські зв’язки з учнями місцевих педагогічного та медичного училищ і Яблунівської школи-інтернату допомагають засудженим відчути себе частинкою громадського життя, пірнути у вир студентських пристрастей. Великою популярністю користуються спільні вечори відпочинку, тематичні вечори, що проводяться до державних та релігійних свят. А ще — зимова і літні спартакіади, товариські зустрічі з ігрових видів спорту з командами місцевої ДЮСШ, юнацькою командою «Європа». Багато хлопців планують після виходу на волю отримувати вищу освіту, — розповідає Валентина Загребельна.

Щорічний республіканський фестиваль народної творчості засуджених «Червона калина» служить своєрідним підсумком всієї культурно-масової роботи. Неодноразово вихованці установи займали призові місця.

До того ж, у колонію  часто приїздять  гості: знамениті й не дуже художники, музиканти, співаки, спортсмени, письменники… Цього року тут встигли побувати Олег Гаврилюк і Василь Вірастюк,  Дмитро Халаджі й Гарік Кричевський, Тетяна Одольська й Ян Табачник, балет «Тодес» (з майстер-класами) й релігійні гурти…. Такі зустрічі хлопцям дуже потрібні.

Взагалі, у нас хороші хлопці, але з дітьми-сиротами, випускниками шкіл-інтернатів  (а їх тут – більше половини) та з тими, кого перевели до нас із спеціальної школи соціальної реабілітації працювати дуже складно, — ділиться методист Валентина Загребельна. — Ці діти – озлоблені, з надзвичайно складними характерами. Окрім того, вистачає всіляких організаційних і фінансових проблем, які тягарем лягають на плечі вихователів колонії.  Зі старшими хлопцями працювати значно легше. У них уже сформувалися життєві ідеали, вони рідше порушують дисципліну, бо сподіваються на умовно-дострокове звільнення (про це мріють усі засуджені). До того ж, майже всі хлопці розуміють, що активна участь у громадському житті – це реальний шанс звільнитися на свободу раніше.

Крім того, Валентина Петрівна відзначає, що в останні роки з підлітками стало значно важче працювати: «Більшість хлопців не мають середньої освіти, безграмотні, деякі навіть не вміють ні читати, ні писати. Але майже всі мають велике бажання проявити себе на позитиві».

Щодо так званої «дідівщини», принижень і всілякої іншої тюремної атрибутики, то тут і педагоги, й самі підлітки одностайні: подібне не приймається  й не підтримується самими ж засудженими.

А щодо мрій – вона майже у всіх вихованців колонії одна, найголовніша – якомога швидше вийти на волю. А потім – жити!

18 –річний Сашко, попри свій зовсім юний вік, має вже п’яту судимість. Цього разу  він «влетів» надовго і всерйоз. Хоча до звільнення йому більше п’яти років, хлопець сподівається на умовно-дострокове звільнення за хорошу поведінку й активну участь у громадському житті й художній самодіяльності колонії. Вдома Сашка чекає мама.

— Зі своєю дівчиною я розстався відразу після того, як мене посадили, — розповідає юнак, — не хочу, аби вона мене зраджувала, адже добре розумію, що ніяка дівчина не чекатиме п’ять років. Це ще коли термін рік-два – буває, що на волі чекають дівчата.

— У деяких наших хлопців вже є дружини й діти, — долучається до розмови Дмитро, киянин, трьохразовий чемпіон України з акробатики, — Але це нічого не змінює. Головне, аби тим сам залишався людиною.

Хлопці твердо переконані в тому, що більше ніколи не скоять злочину й не потраплять за грати. А щодо дисципліни в колонії, то, за словами  засуджених, «порядок можуть навести лише пацани. «Бепрєдел» закінчився ще в 90-х роках. І тепер усе залежить від самої людини та її конкретних дій. Такого, щоб хтось когось образив без причини, особливо, старші – молодших, майже не буває.

 Хоча в колонії є всі умови, аби повернути підлітка до нормального життя у суспільстві, майбутнє кожного спрогнозувати важко — говорять вихователі. Тому тут і не рахують, скільки підлітків звільняється назавжди, а хто повертається.

“Якщо в нього є нормальна родина, якщо в нього є куди повернутись, то ніколи він не повернеться в ці місця позбавлення волі. На сьогоднішній день вони тут і знаходяться тільки тому, що ми дорослі мало приділяли їм уваги, і вони були змушені скоїти ці злочини”, — каже начальник виправної колонії В’ячеслав Радченко.

Трохи історії:

Перша згадка про в’язницю в м. Прилуки з’явилась ще у XVII ст. за часів, коли містом володіли князі Вишневецькі. В історичних джерелах вона зустрічається під назвами «острог» «тюрма». У XVIII ст. острог був розташований у південній частині замку, але під час великої пожежі міста у 1781 р. приміщення згоріло.

Згідно з планом забудови міста, затвердженим у 1840 р., тюрем­ний замок намічалося будувати на Ярмарковій площі. У 1859 р. міська тюрма вже розташовувалась в двох найманих дерев’яних будинках, по­критих соломою, в ній утримувалось 66 чоловіків і 13 жінок ув’язнених. Кам’яний будинок тюрми був збудований у 1860-1870 рр. В ньому роз­містилася і домова Іллінська церква для ув’язнених.

У1927 р. утворено колонію Прилуцького БУПРУ, для якої було виді­лено 200 десятин землі за 5 верст від міста по старому Рудівському шляху. У 1929 р. колонія мала там підсобне господарство. Наказом МОГП УРСР від 19.07.1963 р. на базі колишньої тюрми м. Прилуки була організована трудова колонія для неповнолітніх за­суджених. Ліміт наповнюваності був встановлений у 150 чоловік. При­луцька трудова колонія для неповнолітніх (ТКН) наповнювалась за ра­хунок частини вихованців Київської колонії і слідчих ізоляторів. 26 червня 1964 р. прибула перша, а 27 червня — друга група вихо­ванців із Київської трудової колонії для неповнолітніх засуджених. Так почала своє існування Прилуцька колонія для неповнолітніх. При колонії було відкрито середню загальноосвітню школу й професійно-технічне училище. Зараз в училищі хлопці отримують робітничі професії: столяра, каменяра, електрозварювальника, слюсаря-автомеханіка. Основний напрямок виробничої діяльності  — мета­лообробка та деревообробка.

За даними МВС у виховних колоніях України покарання відбувають майже півтори тисячі підлітків. У школах та училищах соціальної реабілітації виховують трохи менше двох сотень дітей.

 Наталя Плохотнюк

Ювілейна Прес-весна запрошує

Цьогорічна тема фестивалю «Молодь. Європа. Спорт». Тематичні аспекти фестивалю: спортивні переваги дозвілля молоді; молодим слід більше довіряти; сопрт манія — територія твої досягнень; молоді країна там, де успішні молоді люди; олімпійське майбутнє, бути кращим серед кращих; думай і перемагай; Молодий громадянин світу — який він?!; Європа без кордонів; Зміни світу — виклик молоді; 2012-й рік — Рік спорту та здорового способу життя в Україні; Шкільні спартакіади — шлях до здорового суспільства; Тато, мама і я — спортивна сім»я; Спортивні миттєвості…

Номінації: журналістська робота, газета, фоторепортаж, літературний твір, Інтернет-журналістика та ІТ, телефільм, радіоробота, соціальний проект.