Блог «Юн-прес» святкує день народження

 Нашому блогу «Юн-прес» у вересні 2011 виповнюється один рік. В Україні існують свої традиції святкування річниці дня народження. Хрещені батьки —  почесні гості, пострижини, тости за батьків, святковий стіл . Гадання на майбутнє — це лише деякі аспекти і ми їх обов»язково здійснимо))) Нам хотілося б поздоровити із цією датою і наших читачів, учасників фестивалів та просто відвідувачів, адже дитяча творчість, освіта і культура рухають світ вперед, роблячи його терпимішим і добрішим. Вітаємо вас, та й нас))))

Газетный вернисаж фестиваля «Золотая осень Славутича 2011»

Самой многочисленной на Международном фестивале «Золотая осень Славутича 2011» была номинация «Пресса»
ВКонтакте в группе школы юнкоров Молодежного журнала «Стена» мы разместили газеты-участницы фестиваля, ознакомится с ними вы можете по этой ссылке
http://vkontakte.ru/album-15334626_143520711

Новый учебник для школ и вузов по верстке и дизайну газет (журналов) (автор главный редактор Молодежного журнала «Стена»)

 Качайте и учитесь на здоровье!

Ссылка для скачивания http://ifolder.ru/25901880

 Встретится с автором и получить практические советы Вы сможете на Международной выставке «Инноватика в образовании», которая пройдет 18-20 октября 2011 года в Киевском дворце детей и юношества. Итак, 18 октября на стенде Молодежного журнала «Стена» в 12-00 ждем всех, кто интересуется практическими навыками издательско-полиграфического дела, выпускает в школах или в вузах газеты (журналы).
 

Вітаємо команду ІТ (Юн-Прес) із перемогою на фестивалі «Золота осінь Славутича 2011»

Команда ІТ (Юн-Прес, Київ) стала переможцем у номінації Інтернет-журналістика і ІТ-технології на міжнародному фестивалі дитячої творчості, телебачення та преси «Золота осінь Славутича 2011».

Вітаємо наших переможців:

Олександр Фінагеєв (номінація найкращий системний адміністратор)

Людмила Тягнирядно (найкращий автор)

Денис Бобров (найкращі адаптовані фото)

Юрій Поліщук (найкращі адаптовані фото)

Ми пишаємося ВАМИ!!!!!

 

Фестивальний вернісаж

«Наш Май’данс» 
автор фото: Бобров Д.

«Перше кохання» 
автор фото: Поліщук Ю.

«Найкращий друг» 
автор фото: Поліщук Ю.

«Від серця до серця»
автор фото: Бобров Д.

Беззахисні захисники

Владний бульдозер гребе всіх в одну яму. Сьогодні він зачепив за найболючіше – національну честь. 20 вересня з самого ранку не на жарт розгніваний народ згуртувався на виході метро Арсенальна біля пам’ятника генералу Ватутіну. Люди з’їхались  з усіх регіонів України. Одні стояли у воєнній формі з нагородами на грудях, інші нічим не відрізнялись від звичайних перехожих, дехто взагалі прийшов у вишиванці, мовляв: «20 років носив армійські обладунки, нехай вони лежать до 15-го лютого (день завершення виведення «обмеженого контингенту радянських військ» з території Афганістану),  я  – українець, то з якого дива мені ігнорувати національне вбрання?»,  — з усмішкою відказував підполковник  Віктор Анатолійович Яцухно, підполковник армійської авіації, член Міжнародного Союзу козацтва. Як повідомили учасники заворушень, вони систематично підтримують між собою зв’язок, майже як у циганському радіо, тому й не дивно, що була присутня така велика кількість людей.

Радянсько — афганська війна тривала з 1979 по 1989, відправивши тисячі молодих хлопчиків на гарматне м’ясо. Слід зауважити, що афганці не з тих людей, які будуть стояти з протягнутою рукою, однак всьому є межа —  народ досяг своєї точки кипіння. Спробуйте уявити, що чоловік, який дослужився до звання підполковника, отримує за заслуги якихось нещасних 130 гривень, в той час коли при Радянському Союзі старшому лейтенантові належало виплачувати  ті ж самі гроші, тож робіть висновки. І це ще не найгірший із випадків. Є й такі, що стоять у черзі за пільгами з 90-тих років, та ще й досі не виходять з порядку живої черги. Постраждалих вдосталь, дісталось і чорнобильцям. Щодо них, картина нічим не краща. Вони так само запекло виборювали останню копійку на лікування, що їх влада прагне кинути до своїх кишень на новенький «Лєксус», хоча вперто запевняє, що у бюджеті коштів немає.

Ця тема, як ніколи пов’язана зі славутичанами, адже переважна кількість місцевого населення — минулі чорнобильці. Вони найпершими лишаться додаткових коштів (яких і так, як кіт наплакав). Тож не дивно, що на мітингу були присутні такі організації, як «Союз Чорнобиль України», «Українська спілка ветеранів Афганістану», «Ніхто, крім нас», «Побратими», «Афганці Чорнобиля» та інші з різних куточків нашої держави. До речі, Всеукраїнська асоціація «Афганці Чорнобиля» була заснована саме в Славутичі 28 грудня 1991 року. Ще через п’ять років вона отримала статус Всеукраїнської й об’єднала навколо себе ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій та інших локальних воєнних конфліктів. Членами цієї організації є й поет, член Національної спілки письменників України Микола Грабовський  і композитор В’ячеслав Кукоба. З ними нам вдалося поспілкуватися не лише тет-а-тет, але й під час творчої зустрічі,  в славутицькому ліцеї.


— Пам’ятаю, як у перші  дні після вибуху на ЧАЕС нас із Афганістану відправили до Чорнобиля. В один момент ми стали і чорнобильцями, і афганцями. Нас усіх об’єднали ці події, хотіли ми того, чи ні, але стали, немов рідними. Пишуть одне, а роблять друге. Чому вони скасовують свої рішення, коли ми вийшли кричати, почали добиватися, тоді вони відміняють. Це що це таке? Для кого це вони роблять? Хай починають з олігархів, хай з них беруть податки, вони крадуть гроші з держави, вони у нас крадуть! Починати треба з них, вони всі там олігархи, там нема бідних людей. 459 депутатів, більше, ніж 300 з них міліонери. Так вони будуть про нас думати? Вже навіть діти у це не вірять. Те, що нам по телевізорах показують, те, що по радіо чуємо – не віримо!

Десь гривень 200-300 дадуть на папері, а черги зроблять тисячні. Замучують  людей до такого стану, а в кінці кінців скажуть, що в бюджеті грошей не має. Чорнобильці не мають по три роки компенсації за лікування, все роблять за свій рахунок. Вони не мають тих грошей, які їм держава повинна видати. Не мають і через суди намагаються відновити справедливість, наприклад, 200 людей добилися своєї пенсії, але їм відмовили. Дивлячись з одного боку, то можна з упевненістю заявити: «Я люблю своїх батьків, платіть мені за це гроші», ви ж потребуєте кошти у влади, хоча неньку-Україну любите. Проте, ясно, що народ хоче підтримки, якої, на жаль, не має. Зараз важко говорити про щось конкретне, єдине знаю, що ці люди не зупиняться, вони ж бо багато перенесли і теж потребують захисту, а поки ми його не спостерігаємо.

Юлія Костенко

Лада Голубєва

Яскраві обличчя фестивалю.

«Золота осінь Славутича-2011»
автор фото: Бобров Д.

«Кольрові лодоні»
автор фото: Бобров Д.

«Super-Мер» Удовиченко Володимир Петрович.
автор фото:Бобров Д.

«Зосенька (обличчя фестивалю)» 
автор фото: Поліщук Ю.

Найважливіша риса сучасного вчителя

Сучасне життя летить швидкими темпами. Напевно, одна з професій, фахівці якої мають змінюватись одночасно з нею – професія вчителя. Адже кожне покоління має справу з новими досягненнями, проблемами та турботами. І першими, хто вказує стежку в іноді незрозумілому, жорстокому, а й деколи ворожому для школяра світі, є звичайні вчителі.

Зміни – заради руху

Чи пам’ятаєте ви свою першу вчительку? Багато хто, почувши це запитання, одразу пригадає її ім’я та по-батькові. Дехто, посміхнувшись, пригадає перший дзвінок, а дехто — жах і розпач, викликані першою двійкою. Сьогодні двійкою нікого не налякаєш, окрім батьків. Так само і п’ятірка не стане щастям для відмінника, бо з’явилась нова, спочатку чужа й незрозуміла, дванадцятибальна система. Учні, подумавши, зраділи їй, адже тепер за кілька двійок не виганяють зі школи, як десять років тому. А ось більшість учителів ще довго не могли звикнути до такого оцінювання. Ставити 12 балів тому, хто найкраще підготувався до окремого уроку, чи тому, хто майже геніальний? Адже зараз ті самі 12 балів у атестаті — це претензія на майже досконале знання предмета. І різниця між вісьмома балами та одинадцятьма — величезна. І як з такої ситуації вийшов сучасний вчитель? Він досконаліше вивчає своїх учнів, їхній рівень навчальних досягнень, навчається бути більш об’єктивним і справедливим. І врешті-решт стає справжнім сучасним вчителем.

Споріднені душі

Надзвичайно важливу роль для успішної діяльності учнів на уроці відіграє емоційний фактор. Його наявність значною мірою підвищує ефективність навчального процессу і робить його більш легким і приємним. Відсутність же в учнів необхідного емоційного стану зазвичай викликає у них комунікативні труднощі. Ці проблеми зникають, якщо вчитель підняв настрій учневі. Дуже часто діти жаліються батькам, що на уроці у деяких учителів їм надзвичайно важко: „Коли до мене підходить учитель, я відчуваю страх, починаю нервувати, серце завмирає, я забуваю все і не можу промовити жодного слова”. Такий стан учня – це результат емоційної негнучкості вчителя. Та коли в учителя гарний настрій, діти почуваються добре, впевнено, радіють від спілкування з ним, ловлять кожне сказане слово. Отже, особливою проблемою є емоційна неврівноваженість значної кількості вчителів, що негативно позначається як на здоров’ї дітей, а відтак,і на

їх бажанні вчитися. Сарказм педагога, його постійний гнів на дітей, крикливий тон – це пряма причина дитячих неврозів та їх неуспішність. І навпаки – коли у вчителя гарний настрій – і діти, і сам він почуваються добре, впевнено, радіють від спілкування. Недопустимим для вчителя є як стан невпевненості, так і зайвої самовпевненості, стан підвищеної збудженості, роздратованості, упередженого ставлення до учня. Він мусить бути тонким психологом, уміти точно визначити як слабкі, так і сильні сторони дітей. Учня сьогодні необхідно розглядати не лише як носія певного культурного зразка, але й як носія індивідуального, особистісного досвіду з власними почуттями, намаганнями, планами, емоційно-ціннісними особливостями. Крім того, праця такого характеру несе найвищу мотивацію. Учень пересвідчується,що він талановитий, здатний зробити багато для власного вдосконалення.

Нові ідеали учнів

Зовнішність вчителя – досить вагомий аргумент для навчання. Сьогодні діти не такі як були раніше. Століття назад маленьким учням було за щастя навчатися хоча б у якійсь школі, і зовнішній вигляд учителя був остннім, на що вони звертали увагу.

Сучасні ж учні не задовільняються такими дрібничками, як наявність школи та вчителя. Передусім їхню увагу привертає нова сукня або костюм учителя, його зачіска, мобільний телефон тощо. І немодний одяг викличе набагато більше насмішок, ніж незнання предмета викладання. Далі — неповага класу, учні якого не розуміють, що є речі, набагато важливіші, ніж ультрамодна спідниця чи MP3 плеєр. І пояснювати це дітям мають не тільки вчителі молодших класів, а й, як не дивно, батьки. Проте дуже часто така можливість втрачена, і щоб не стати посміховиськом в учнів, учитель, особливо жінка, починає приділяти своїй зовнішності більше уваги, слідкувати за модними тенденціями. Проте, сучасний учитель старших класів уміє виховати в учнів-матеріалістів повагу до особистості, а не до її матеріального статку. І саме в цьому його перевага над тими колегами, які, шукаючи визнання, женуться за яскравістю зовнішнього вигляду, забуваючи про головну мету своєї роботи — передати знання своїм учням.


Отже, на мою думку, найважливіша риса сучасного вчителя — уміння й бажання вчитись, не зупинятись на досягнутому, завжди шукати новизну. Адже людина, яка цікавиться всім, що її оточує, не подаватиме «суху теорію», а зробить кожний урок цікавим і пізнавальним. І це, мабуть, єдине, чим можна завоювати повагу та прихильність учнів та досягти головної мети своєї роботи – навчити.

Людмила ТЯГНИРЯДНО

Соцопитування: ЗОСя — вчора, сьогодні завтра

Борис Зайцев (на ЗОСі вперше)

Мені сподобалось, що тут багато людей зі спільними інтересами, активною життєвою

позиціею.

Юлія Костенко (вдруге на фестивалі)

«Менше дорослих команд, ніж минулого року, але сподобалось те що організатори зарядили нас своєю енергетикою, це дало необхідний поштовх до роботи. Також мені, сподобався мер міста котрий вміє доступно та досить екстраординарно пояснювати серйозні речі.»

Людмила Тягнирядно (на ЗОСі вперше)

«Довго чекала на фестиваль, а тому, коли потрапила сюди, із задоволенням ловила цікаві моменти. Дуже подобаються люди – дуже привітні. Надзвичайно пишаюсь своєю командою. Обов’язково приїду ще раз, тому ЗОСя – чекай на мене! »

Катя Колган (вдруге на фестивалі)

«На мою думку ЗОСя-один із найкращих журналістських фестивалів. Вона навчає швидко орієнтуватися, писати матеріали. Дякуючи цьому фестивалю я знайшла нових друзів.

Я люблю тебе ЗОСя!»

Дмитро Боровиков (втретє на фестивалі)

«Сподобався колектив що легко йде на контакт, вечірній концерт, Вдовиченко-молодець, не дарма славутчани вже вкотре обирають його мером»

Павло Привалов (вдруге на фестивалі)

«Не сподобалось те що зникла та колишня атмосфера роботи, коли вночі всі команди довгий час працювали, також засмутила відсутність сцени. Я приїхав лишень для того щоб поспілкуватись із друзями котрих зустрів минулої ЗОСі.»

Філогеєв Олександр (вдруге на фестивалі)

«порівняно з минулим роком менше часу, але атмосфера незмінна. Тому треба працювати  ще наполегливіше»

Олена Саяпіна (на ЗОСі вперше)

«Мені сподобався Славутич: чисте, доглянуте місто із дружніми людьми. Я планую відвідати місто та фестиваль, ще не раз, правда мені здається що через доволі стислий графік дуже мало часу на те щоб відпочити та оглянути місто.»

Опитування провели команда Юн-прес

Молодіжна рада Славутича.Інтерв»ю з Георгієм Фомічовим

У місті Славутич під час відкрття Міжнародного фестивалю «Золота осінь Славутича-2011» відбулася посвята активної молоді міста у депутати Молодіжної ради. В цей же день відбулося переобрання голови Молодіжної ради і вже вдруге головою став учень 10-го класу Георгій Фомічов.

—          Я знаю, що ти є головою Молодіжної ради «Майбутнє Славутича». Скажи будь ласка, як ти зміг досягти таких успіхів?

—          З самого дитинства я був дуже відповідальною, наполегливою, кмітливою дитиною. Тому ці якості допомогли мені  здійснити  свою заповітну мрію. І першою цьогорічною ініціативою було впровадження виборів голови Молодіжної ради саме за участі депутатів минулого скликання, тобто тих, які вже пропрацювали рік або більше, що дало змогу правдимо визначити найкращого.


—          Чим займається Молодіжна рада і який рік поспіль вона виховує молоде покоління?

—          Цього року ми святкуємо ювілей. Вже 10-ий рік поспіль наш куратор Ніна Анатоліївна робить безцінний вклад в нашу Молодіжну раду. Спершу мені було дуже важко, адже все було нове та незвідане. Чесно кажучи, три місяці я не міг звикнути до такого темпу, це дійсно було великим навантаженням, але Ніна Анатоліївна дуже сильно мені допомагала, брала на себе частину моїх обов’язків. А щодо Молодіжної ради, то в її основі, як і в усіх органах  самоврядування – робота в комісіях: комісія преси та інформації, комісія з питань і розвитку екології, яка слідкує за екологічним становищем нашого міста, окрема комісія з впровадження Кодексу етики, комісія по роботі з молодшими школярами та комісія культури й дозвілля. А ще у нас є власна газета «Молодіжний кур’єр».

—          Як відомо, при Молодіжній раді діє Євроклуб «Молодь Славутича – Євровибір». Чим він займається?

—          Євроклуб створений був за ініціативи нашого міського голови. Він все робить для дітей. Нещодавно, до дня міста, ми проводили конкурс «Улюблене слово міського голови» і виявилося, що це слово «діточки». Євроклуб формує європейський світогляд. Спочатку європейське мислення, а через нього європейський світогляд. Наш мер пояснює, що Славутич – це не Україна, це — Європа. У якому сенсі? По-перше, про екологію. Якщо поділити кількість смітників на площу міста, ми отримаємо певний відсоток. Цей відсоток найбільший у світі, тому що мер піклується про місто. Ми йдемо до європейської демократії, ми можемо впливати на рішення ціни води у місті, ціни на газ. Оце і є приклади європейської демократії, коли влада для людей, а не люди для влади.

—          Скажіть будь ласка, яку функцію виконує Молодіжна рада на фестивалі «Золота осінь Славутича»?

—          Цього року, як ви вже побачили, у нас немає сцени, але це зовсім не проблема. Фестиваль проходить у звичному режимі. А ще до нас приїхала рекордна кількість «пресових» команд – 50. І до всіх команд ми представляємо гіда. Цими гідами працюють депутати Молодіжної ради. На ЗОСі у нас завжди відбувається посвята в молодіжні депутати, міські змагання з баскетболу – відкритий чемпіонат  Славутича, на які приїжджають команди з Чернігова, Києва, Ніжина. Молодіжна рада бере активну участь і у творчій частині ЗОСі.

—          Твої думки, щодо перспективи молоді на майбутнє.

—          Я думаю, що наше покоління йде на зміну минулому. Воно зможе підняти країну на новий європейський рівень.

—          І наостанок, особисто ваші враження від початку фестивалю та декілька побажань юнкорам.

—          Враження неймовірні. Задоволений, що гарно пройшла посвята, але не схвалюю поведінку телережисера Тетяни, яка задала некоректне запитання Володимиру Петровичу про те, що ЗОСя помирає. Особисто я її дуже добре знаю. Мені здається, що для неї ЗОСя помирає, тому що в неї зараз інші бажання, вона займається шоу-бізнесом. Для неї ЗОСя завжди була шоу, можливістю подивитися на зірок. ЗОСя не помира, вона заново відроджується у трохи іншому форматі, тобто це не шоу, а навчання. А щодо побажань, я хочу сказати: по-перше провести гарно час у місті Славтич, запам’ятати всі хвилини щастя. Це місто унікальне. По-друге вдалої вам роботи. Тому, що перш за все ви сюди приїхали на конкурс, тому бажаю творчого натхнення. Ну і на останок, гарного вам настрою та дружньої команди, тому що все залежить від того, яке ставлення людей один до одного. Тому перш за все, гарно вам провести час.

Цей молодик є яскравим прикладом для наслідування.

Людмила ТЯГНИРЯДНО